Дубенська міська бібліотека №3

Дарина Цапко

.Я –УКРАЇНОЧКА

Я так люблю свою Україну,

Її мову ,співучу й солов’їну

Ми її діти , український народ.

Я – україночка,я – патріот.

Жовтий,блакитний прапор єдиний,

Він прославляє мою Україну.

Для України я жити буду

І про народ свій я не забуду.

Вір у Бога

Як лихо станеться ,нехай,

Бог твоє серце обігріє,

Ти в нього віри не втрачай,

Він уселить в тебе надію.

У душі квітка милосердя

Яскравим світлом зацвіла.

Бог захистить твоє серденько,

Яка б не трапилась біда.

МІЙ СВІТ МАЙБУТНЬОГО

У моєму світі

квіти розцвітають,

І маленькі діти

залюбки гуляють.

У моєму світі

всі дерева гарні

Ну, а пори року

завжди різнобарвні.

У моєму світі

радість завжди грає,

І ніхто не бреше,

бо всі правду мають.

У моєму світі

Феї ще літають-

Муза, Стела, Флора

щастя розкладають.

Техна,Лейла й Блум

тільки скажуть бум,

В світі моїм дивнім,

зразу все розквітне.

ВЕСНА

Мені подобається весна

Минула осінь і зима,

Прийшла пора квітуча.

Зазеленіли всі поля,

Цвітуть сади пахучі.

Лісочком вітер пробігав,

Погнався за хмарками.

У небі сонце усміхнулось,

Вода біжить струмками.

Веснянки малюки співають,

Танцюють навіть квіти.

Весну дорослі полюбляють,

Ну і, звичайно діти!

Наталія Казван

Хоробрі серця

До тебе пишу я, солдате АТО,

До тебе, героє моєї країни!

Я низько вклоняюсь тобі за добро,

За дух і за волю незламну до згину.

Ти вже на війні, хоч іще молодий,

І кулі цілують тебе – не дівчата,

Та дух в тебе зрілий і бойовий,

Нема вже того розбишаки-хлоп’яти.

Тепер ти відважний й хоробрий в бою,

Зриваєш заслони російські та грати,

До смерті борониш ти землю свою,

І віру, і правду цінуєш завзято.

Ірина Гутюк

Україна

Матінко Україно ти для мене колискою стала

На твоїй землі я дитятком зростала

Пила я воду з голубих озер твоїх

І вдихала аромат садів

Бігала по росі холодній

І всміхалася рослинці кожній

Хоч я виросла та я люблю усе це робити

Воду пити

По росі ходити

Люблю аромат пахучий вдихати

І всьому світу радість дарувати

Але усе це почалося з тебе Україно

Серця мого половино

Софія Міщук

Ти – людина?

Чому ти б’єш своїх братів?

Чому свободи позбавляєш?

Ти обрізаєш крила їм,

Ти душу навпіл розриваєш.

Чи не страшні тобі їх сльози,

Чи не жахливий їхній крик,

Що рвався із грудей свободи,

Коли душив її твій кий.

Хіба забув, що ти – людина,

Хіба не жив серед людей,

І рідна ненька Україна

Видавлює крик розпачу з грудей.

Ти – людина?

Чому ти б’єш своїх братів?

Чому свободи позбавляєш?

Ти обрізаєш крила їм,

Ти душу навпіл розриваєш.

Чи не страшні тобі їх сльози,

Чи не жахливий їхній крик,

Що рвався із грудей свободи,

Коли душив її твій кий.

Хіба забув, що ти – людина,

Хіба не жив серед людей,

І рідна ненька Україна

Видавлює крик розпачу з грудей.

Небесна сотня

Яка доба звелась над рідним світом,

Яка зоря над обрієм зійшла

Хай буде нам найвищим заповітом

Любов, що на Майдан вас привела.

Ви «Беркута» уміли зустрічати,

Ви не про себе думали тоді:

Вас кулі цілували – не дівчата,

Щоб ви лишались вічно молоді.

У траурі сьогодні вся країна,

На чиюсь совість ляже ця вина,

Та поки є на світі Україна,

Живі із нею й ваші імена.

За Україну

За Україну вийшли ми боротись,

Зворотного шляху уже нема,

На коліна станьмо, будемо молитись

За те, щоб ненька ожила.

Нас дух свободи об’єднав:
В одну сім’ю, в одну родину,

І на Майдан усіх скликав,

Щоб ми боролись до загину.

Це нам Шевченко заповів:

Кайдани рвати, ката гнати,

Тож ми повинні все зробить,

І про майбутнє вільне дбати.

Закони щастя

Непросто віднайти на свою стежину,

Непросто вслухатись в мелодію життя,

Можливо, зараз, у цю ж хвилину,

Задумайся про сенс буття.

Хочеться осмислити закони щастя,

Формулу, можливо, віднайти,

Як минути біди і нещастя,

З лиця землі їх слід змести.

То що ж треба людині для щастя?

Зупинись, навкруги озирнись,

Новий день зустрінь привітно –

Усьому світу щиро посміхнись.

Якщо побачиш чорний колір,

Візьми у руки фарби почуттів,

Розфарбуй яскраво все навколо,

У щасливу долю вмить повір.

У серце вмій впустить краплинку мрії

Щоб було жити веселіш,

Й нехай тече струмок надії,

І живить дні твої, як і колись.

І пам’ятай, бо це важливо:

Умій прощати дорогих тобі людей,

Життя проходить так мінливо,

Живи ж без розчарованих очей.

Наперекір

Під звуки проливних дощів,

Під пекучим промінням сонця,

Я долі йду наперекір,

Ламаючи той міф про бранця.

Усі говорять: « Ти спинись!

Хай доля вирішить сама,

А ти лише молись… Молись… Молись,

Щоб добре склала пазл вона»

Та ми повинні за себе боротись,

За своє щастя у житті,

І пам’ятай: нічого не зробиш

Без віри в Бога у душі.

Все зміниться

А серце рветься із грудей,

Душа не може віднайти спокою,

Серед такої кількості тіней

Важко знайти свою долю.

Боїшся помилитися знову,

Боїшся втопитись у грі,

Не хочеш вже вірити слову,

Яке говорить про щастя в житі.

Та нам зрозуміти всім варто:
Що може змінитися все,

Для цього лиш віра потрібна,

І щира молитва твоя.

Семенюк Марія

Ще з раннього дитинства мати

Читала казочки мені,

Про колобка, козу рогату

І ще багато різних їх.

І до теперішнього часу

Я пам’ятаю їх усіх.

Світ казок

Дитинство — щаслива пора

Безтурботна, гомінка.

А яке ж дитинство без казок?

«Ріпка», «Теремок», «Колобок».

У казках є справжнє диво,

Я читаю казку сміло,

Поринаю в світ чудовий,

Загадковий, кольоровий

В ньому стільки є чудес,

Наче зорі із небес.

На землю тихо упадуть –

Пораду у життя дадуть.

На вулиці вже вечоріє і справжня казка ожива

Адже на дворі чарівниця неперевершена зима

Вона усе зачарувала

Беручи й сосни за вікном

Знайшла на нічну гостину

Свою родину галасливу

Вітри зимові зі сніжком

А потім разом до схід сонця,

Вони кристалики віконце

Намети білі навертали

Усі стежинки замітали